Версія для друку

Публікації

Наші публікації

Стегній О. Громадська думка про екологічну ситуацію в Україні // Український світ.—1994.— №5. — С.12–13 (паралельно англійською і німецькою).

Стегній О. Неурядові екологічні організації України: сучасний стан і перспективи розвитку (за результатами національного соціологічного опитування). Київ: Наукова думка, 1996.-110 с

Стегний О., Болан Р.С. Развитие экологически сбалансированного экобизнеса в Украине: опыт социологического исследования // Константы.—1997.— №1.— С.27–32

Стегній О.Г. Чурилов М.М. Регіоналізм в Україні як об’єкт соціологічного дослідження. К, 1998 — 217 с.

Churilov N., Stegniy A., Meier-Dallach H.P. The Regions in the Ukraine: Perceptions, Fears and Hopes of Population (in co-authorship) // Meir-Dallach H-P., Juchler J. (ed.) Postsocialist Transformations and Civil Society in a Globalizing World. New York: Nova Science Publishers Inc., 2002.- P. 159–187.

Бандурович О.Ю., Стегний А.Г., Чурилов Н.Н. Образ лидера: представления и предпочтения жителей Украины // Социологические исследования. — 2003. — №3. — С.38–47.

Громадянське суспільство в Україні. Аналітичний звіт за результатами загальнонаціонального опитування недержавних організацій України. Регіональне представництво Світового банку. К.: Видавничий дім “Козаки”, 2003. — 64 с.

Стегній О. Екологічна демократія в Україні: проблеми співробітництва в екологічній сфері. Результати експертного опитування // Управління у сфері охорони довкілля та природокористування в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення. К.: ВЕГО “МАМА-86”, 2003. — С.132–146.

Стегній О. Щодо ситуації з питань умов санітарії та гігієни в школах України // Матеріали науково-практичної конференції II Міжнародного Водного Форуму „АКВА Україна–2004”. 21–23 вересня 2004 р. — К.: СПД Коляда О.П., 2004.— С. 309–310

Стегній О. Глобалізація в східноєвропейському контексті: приклад громад малих міст // Український соціум.— 2007.— №4.— С.66– 82

Стегній О. Європейська інтеграція України: профіль громадської думки // Український соціум. — 2009. — №1.— С.67– 79.

Стегній О. Оцінка правозастосування і управління у лісовому секторі України. Результати опитування експертів // Правозастосування в лісовому секторі України: стан, проблеми, перспективи. Частина перша. — К.: Світовий банк, 2010. — С. 13–22.

Стегній О. Проблеми лісового господарства та їх сприйняття населенням лісових районів України (за результатами масового опитування) // Правозастосування в лісовому секторі України: стан, проблеми, перспективи. Частина перша. — К.: Світовий банк, 2010.— С. 25–31.

Погорила Н. и Ю. Таран. 2012. Изучение распространенности ВИЧ и гепатита С, а также поведения, связанного с риском инфицирования, в группе потребителей инъекционных наркотиков г.г. Москвы, Екатеринбурга, Омска и Орла 2011 г.  Москва: «Есверо». – 2012.

Погоріла Н., Таран Ю., Колодій І. та Т. Дієва. Аналітичний звіт за результатами зв’язаного дослідження: «Моніторинг поведінки та поширеність ВІЛ-інфекції серед споживачів ін’єкційних наркотиків». Київ: „Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні”. - 2010.

Погоріла Н., Таран Ю., Кім С. та Т. Дієва. Аналітичний звіт за результатами дослідження 2009 року: «Моніторинг поведінки та поширеність ВІЛ-інфекції серед статевих партнерів споживачів ін’єкційних наркотиків». Київ: „Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні”. - 2010.

Шульга Л., Варбан М., Погорила, Н. и др. Изучение поведения и распространенности ВИЧ-инфекции среди потребителей наркотиков-стимуляторов. Київ: „Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні”. – 2010.

Pohorila, Nataliia. Basis for Regime Legitimacy: Study of Attitudes Toward Privatisation in Ukraine. Pp. 191-214 in Anton Oleinik (ed.) ‘Reforming the State without Changing the Model of Power? On administrative reform in post-Socialist countries. London and New York: Routledge. -2009.

Погорила Н. 2008. Принципы легитимизации политического режима на примере отношения к приватизации в Украине: два года до и после Оранжевой революции. В «Административные реформы в контексте властных отношений» под редакцией А.Олейника и О. Гаман-Голутвиной. Москва: РОССПЭН. – 2008. - С.302-330.

Pohorila, N. Touched by Transformation: my life and sociology. Pp. 105-125 in Mike F.Keen and Janusz L.Mucha (eds.) ‘Autobiographies of Transformation. Lives in Central and Eastern Europe’. London-New York: Routledge. – 2006.

Погоріла, Н. та Є. Польщікова. Аналітичний звіт: моніторинг поведінки груп-містків як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління. Київ: „Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні”. – 2006.

Погоріла, Н., Сасько В. та Л. Пашкович. 2005. Аналітичний звіт: моніторинг поведінки військовослужбовців як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління. Київ: „Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні”. – 2005.


Публікації в ЗМІ

Очікування і реалії // Голос України.-21.08.1993

Народ ще вірить.Пресі та армії //Україна молода.-13.08.1993

Громадська думка: зміна акцентів // Урядовий кур’єр. -7.09.1993

Чи стане армія гарантом спокою? // Срібна земля.-11.09.1993

Чи загрожує нам політичний екстремізм // Урядовий кур’єр.-12.02.1994

Політична активність: нереалізовані інтереси //Урядовий кур’єр.-2.06.1994

Украина ожидает нового Президента. Но, очевидно, понадобиться второй тур выборов // Киевский вестник.-23.06.1994

Екологічна ситуація: що хвилює // Урядовий кур’єр.-29.09.1994

СНД: синхронізувати реформи, але жити в окремих квартирах. Інтерв’ю газеті // Київська правда.-24.11.1994

Політично найактивніші у нас, як і раніше, люди старшого віку // Київський вісник.-6.12.1994

Невже реформи не цікавлять молодих? // Демократична Україна.-3.12.1994

Чи бути компартії України? // Демократична Україна.- 13.12.1994

Бідних стало більше в основному за рахунок середняків // Київська правда.-6.01.1995

1995 рік: що ми від нього чекаємо? // Урядовий кур’єр.-26.01.1995

Як не дивно, оптимістів стало більше // Київська правда.-27.01. 1995

Знакомьтесь: социологическая служба «СОЦИС-GALLUP» // Зеркало недели. Ежедневник.-28.01.1995

Привид СРСР бродить Україною? // Демократична Україна.-11.02.1995

Майбутнє СНД: як його бачить населення України // Урядовий кур’єр.-11.02.1995

Ринок чи “світле минуле” ? // Київська правда.-21.02.1995

Що думають в Україні про чеченську війну? // Демократична Україна.-2.03.1995

Чечня: стан зброї чи алкогольного сп’яніння владою? // Україна молода.-3.03.1995

Суспільсто на шляху реформ // Урядовий кур’єр.-11.03.1995

На порозі суцільної ваучеризації // Демократична Україна.-23.03.1995

На що показує стрілка “Євробарометра”? // Демократична Україна.-1.04.1995

Чи потрібна Україні президентська влада? // Київська правда.-14.04.1995

Украна-Росія: як живемо? // Київська правда.-12.05.1995

Женева проти атомних станцій. Особливо-ЧАЕС. Інтерв’ю газеті. // Київська правда.-16.05.1995

Наскільки ми релігійні? // Демократична Україна.-27.05.1995

Региональный «тезаурус» или что беспокоит население в регионах Украины // Зеркало недели.-7.05.1996

Наркомания с точки зрения молодых и пожилых // Зеркало недели.-25.05.1996

Що турбує населення України // Київська правда.-7.06.1996

Соціальний оптимізм є. Не вичерпати б його резервів // Київська правда.-21.06.1996

Що таке “хороша влада” // Київська правда.-28.06.1996

Російсько-білоруський пакт: погляд з України // Київська правда.-26.07.1996

Чи всі ми сповна розуму? Психічне здоров’я: погляд громадської думки // Демократична Україна.-5.09.1996

Безпека як показник соціального самопочуття // День.-11.09.1996

Яку питну воду ми споживаємо? // День.-15.06.1999

Экология планеты: что волнует землян? // Зеркало недели.-11.12.99

Механизм запущен, и общественное мнение большой роли уже не играет. Интервью газете // День.-18.01.2000

Ukraine set to Vote again. Interview for weekly // Kyiv Post.-20.01.2000

Ещё один референдум? Интервью газете // День.-1.02.2000

Чорні плями на екологічній карті світу // Україна і світ сьогодні.-28.01.2000

Можливі наслідки обрання В.Путіна Президентом Росії. Інтерв’ю газеті // День.-28.03.2000

“Виховання” референдумом. Інтерв’ю газеті // День.- 2000-04-06

Що буде визначати “стартові умови” наступного політсезону? Інтерв’ю газеті // День.- 2000-08-05

Катастрофа как зеркало восприятия «мирного атома» // Украина и мир сегодня.-2000-12-16

Планета 2001. Громадяни 70 країн демонструють добре поінформований оптимізм // День.-2001-01-16

Мотиви вибору. Інтерв’ю газеті “День”, записала Наталія Трофімова // День.— 2003.— 4 лютого

Наилучший вариант для выхода из тупика — новые выборы // Салон Дона и Баса.– 2004.— 3 декабря.

PrytulaYa. and N. Pohorila. Socio-economic determinants of International Migration // Journal of Identity and Migration Studies. -  2012. - V.6, No 1. – C. 3-26. http://e-migration.ro/jims/Vol6_No1_2012/Articles/JIMS_Vol6_No1_2012_pp_3_26_PRYTULA_POHORILA.pdf

Pohorila N. 2011. School Graduates’ Aspirations towards Social Advancement in Georgia and Ukraine. // International Journal of Sociology. - Winter 2011-2012. - V.41, No 4.-  C.79-98.

Taran Yu.,  Pohorila N.,  Johnston L.G. and T. Saliuk. 2011. Correlates of HIV Risk Behaviour Among Injective Drug Users in Sixteen Ukrainian Cities. //AIDS and Behaviour. - V.15, No 1. – C. 65-74. http://www.springerlink.com/content/950107h6qu146k30/fulltext.pdf?MUD=MP

Погоріла Н. і Т. Дієва. 2007. Обєктивні і субєктивні чинники психологічного самопочуття (Польща, Угорщина, Україна і Грузія. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - No 1. – С.151-166.

Pohorila N. and Yu. Taran. 2005. Trust in Politicians as a Factor Influencing Choice in Presidential Elections. // International Journal of Sociology. - Vol. 35, No. 2. – С. 85-96.

Pohorila, Nataliia. 2005, 2011. “Guest Editor’s Introduction”. // International Journal of Sociology, Vol.35 No 2 and Vol. 41 No 4.





8 липня 2008

ПОГОРІЛА Н.Б. ДОВІРА В УКРАЇНІ: РЕГІОНАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ

Введення

 Мета роботи - з’ясувати чи існують регіональні відмінності в Україні стосовно довіри до державних структур, довіри до оточуючих людей та до ЗМІ.

Перший розділ стосуватиметься теорії культури довіри інституційної теорії, які є основоположною для даної роботи. Другий розділ включає емпіричну частину, в якому буде порівняний рівень довіри до державних структур, до інших людей та до ЗМІ між регіонами, містом та селом, між лінгво–етнічними групами.

Розділ І

Довіра в Україні.

Розглядаючи вищенаведені теорії постає питання щодо ситуації в Україні. Пост–комуністичні суспільства являють собою багате поле для дослідження феномену довіри та залишають простір перевірки великої кількості теорій та гіпотез. Головна причина – період трансформації, який вже сам по собі є переломним моментом розвитку суспільства, коли можливі будь-які зміни. Як показав Штомпка, культура довіри формується у суспільствах, де відсутні радикальні зміни. Мабуть, можна сказати, що в транзитивних суспільствах культура довіри (якщо вона існує) підлягає досить серйозним випробовуванням.

Транзитивні суспільства вважаються суспільствами з низьким рівнем довіри. З цим не можна повністю погодитися. Порівняльні емпіричні дослідження такі як New Democracys Barometer, Russia Barometer VII показують існування в Україні різниці між рівнем довіри до інституцій та довірою до людей. Рівень довіри до людей визнається вищим за довіру до інституціям (Мішлер і Роуз 1998)[1]. Поширене пояснення цьому – радянська спадщина. Раптове припинення виконання державою багатьох соціальних та економічних функцій примусило людей більшою мірою покладатися один на одного та на існуючі неформальні мережі. Особливість пострадянських суспільств полягає в підміні державних бюрократичних структур мережею неформальних соціальних взаємодій. Люди “дебюрократизують” свої зв’язки, покладаючись більшою мірою на персональні контакти (блат).

Довіра є сталою характеристикою суспільства, яка утверджуючись та відтворюючись впливає на формування та розвиток психічної структури (ментальність) населення. Відповідно формується базова структура особистості (структура відповідно якій відбувається соціалізація людини в даному суспільстві і яка має свої культурні характеристики) та модальна особистість (найбільш поширений тип серед даного суспільства). На основі цього зазвичай говорять про українську, російську, французьку ментальність. Відповідно, на сучасну українську ментальність (ментальність населення пост - радянської країни, що переживає трансформаційний період) значно вплинуло таке явище радянських часів як соціальний диморфізм[2], тобто чітке розділення між приватною та публічною сферами життя. Це в свою чергу призвело до формування подвійної моралі, кожна з яких мала свої норми та цінності. Те, що вимагає держава та партія це одне, а життя йде за своїми нормами та законами.

Вище було вже показано, що хід історії та певні переломні моменти мають значний вплив на формування культури довіри в суспільстві. Оскільки України як єдиної держави довгий час не існувало, різні частини були у складі інших держав, то після об’єднання в єдине ціле різного роду культурні та соціальні відмінності не могли не проявитися. Ці чинники спричинили існування в сучасній Україні географічно – культурних регіонів, що в свою чергу спричинює культурні відмінності. Хоча Україна вже 12 років як є незалежною державою, не можна сказати, що українське суспільство є консолідованим навколо якоїсь ідеї, існування національної єдності також ставиться під велике питання. Крім того українське суспільство не є гомогенним в етнічному плані. Важливим критерієм диференціації між східним та західним регіонами України є також ступінь русифікації чи українізації. Дослідження свідчать, що використання російської мови, а також загальна проросійська орієнтація населення збільшується з просуванням з заходу на південний схід[3] (Khmelko and Wilson. 1998).

Особливістю України є те, що дві тенденції, які мають відношення до громадянського суспільства демократизація та модернізація прийшли в Україну з різних сторін. Заходу Україна завдячує демократизації, як результату перебуванням під Австро-Угорщиною та Польщею, а Сходу – модернізації, що є результатом впливу Росії (зокрема Радянській Росії). Перебуваючи у складі Австро-Угорщини та Польщі західні області встигли набути хоч би якого досвіду існування при громадянському суспільстві, яким воно було у цих країнах. Цей досвід є невеликим, оскільки у 1939 – 1945 роках всі області сучасної Західної України були приєднані до СРСР, проте він взагалі існує, чого не можна сказати про східні області. Крім того західні області зазнали порівняно меншого національного утиску, ніж східні області, і тут лише декілька поколінь виросли та були соціалізовані в умовах радянської ідеології.

 Центральні області, що лежать між такими крайніми точками як українізований захід та русифікований схід, мають свої культуральні відмінності спричинені трьома століттями існування тут козацької культури. Ці області були приєднані до Росії у 17 – 18 столітті і тому теж зазнали значної русифікації.

Південні області зазнали не тільки російського впливу, хоча він тут є досить відчутним, а й впливу неслов’янських культур (кримські татари, турки). Близькість до Чорного моря спричинила вплив різних культур (в першу чергу це стосується портових міст), що мало спричинити порівняно високу толерантність та відкритість населення. У 18 століття цей регіон зазнав значного переселення росіян. До України цей регіон був приєднаний останнім ( у 1954р.). На основі цих культуральних відмінностей були виділені чотири регіони: центральний, західний, східний та південний.

 Загальновизнаними є відмінності між заходом та сходом щодо таких показників як мова, релігійність, національна ідентичність. Постає питання, чи присутня диференціація між регіонами в рівні довіри? Перша гіпотеза моєї роботи полягає в тому, що існують відмінності між регіонами у рівні довіри до державних структур, довіри до оточуючих людей та довіри до ЗМІ.

Теоретики модернізації стверджують, що індустріалізація збільшує рівень довіри, тобто, що в місті довіра має бути більшою, ніж в селах через відсутність фамілізму (концентрації міцних родинних зв’язків). З іншого боку теоретики культурної антропології стверджують протилежне -- довіра є вищою у селах, оскільки базується на глибинних зв’язках, тобто знанні об’єкта якому довіряють.

Відповідно до першої теорії в Україні на Сході рівень довіри має бути вищий, оскільки він є більш міським та індустріально розвиненим, а на Заході, відповідно, рівень довіри має бути нижчим. Згідно з теорією культурної антропології навпаки -- вищий рівень довіри має спостерігатися на Заході.

Отже, постає питання, які відмінності в рівні довіри до державних структур, до оточуючих людей та до ЗМІ скоріше мають місце в Україні: відмінності між культурою міста та села, чи культурні відмінності між регіонами? Друга гіпотеза декларує, що в західному регіоні більшою мірою розвинута довіра до державних структур, аніж до оточуючих людей, а на Сході навпаки: більш розвинутою є довіра до оточуючих порівняно з довірою до державних структур.

Україна не є моноетнічною країною. На її території проживають дві найбільші етнічні групи: українці та росіяни. Постає питання, чи впливають культуральні чинники (такі як історичний розвиток, культурні традиції тощо) на рівень довіри в суспільстві? Досвід розвитку української та російської культур є різним, що не могло не знайти вираження у різних цінностях та нормах. Третя гіпотеза говорить про те, що на рівень довіри в Україні впливає не тільки місце проживання (місто або село), а також такі культуральні чинники як належність до нації та мова спілкування. Національність та мова спілкування є показниками специфічної ментальності. На основі цих характеристик буде проведено порівняння рівня довіри до державних структур, до оточуючих людей та до ЗМІ між лінгво-етнічними групами.

Отже, гіпотези є наступними:

1. В Україні існують відмінності у рівні довіри до державних структур, до оточуючих людей та до ЗМІ між регіонами.

2. В західному регіоні більш високою є довіра до державних структур, ніж до оточуючих людей, а в східному – навпаки, більш висока довіра до оточуючих людей ніж до державних інституцій.

3. На рівень довіри впливають не тільки місце проживання (село або місто), а також такі культуральні показники як належність до нації та мова спілкування.

Розділ ІІ

Регіональні відмінності у довірі до державних структур, до оточуючих та до ЗМІ.

Опис даних

Для перевірки гіпотез були використані дані щорічного моніторингу Інституту соціології НАН України за 1994 – 2001 роки[4]. Моніторинг проводився на основі квотної вибірки. Загальна кількість опитаних в масиві становить 12502. Використання такого великого масиву спричинене необхідністю отримати репрезентативну картину по кожній області України, а також по місту та селу. Крім того бралося до уваги те, що довіра є досить стабільним, довготривалим та глибинним феноменом і не змінюється суттєво за декілька років. Дану тезу можуть підтвердити дані щорічного моніторингу Інституту соціології, які демонструють незначну динаміку рівня довіри (крім довіри до Президента)[5].

При перевірці гіпотез були використані наступні змінні, що міряють довіру: “Який ступінь Вашої довіри уряду?”, “Який ступінь Вашої довіри Президенту?”, “Який ступінь Вашої довіри Верховній Раді?”, “Який ступінь Вашої довіри армії?”, “Який ступінь Вашої довіри міліції?”, “Який ступінь Вашої довіри сусідам?”, “Який ступінь Вашої довіри співвітчизникам?”, “Який ступінь Вашої довіри колегам?”, “Який ступінь Вашої довіри сім’ї та родичам?”. Відповіді були закодовані як 1-цілком не довіряю, 2-скоріше не довіряю, 3-важко сказати, 4-скоріше довіряю, 5-цілком довіряю.

Для більшої зручності аналізу даних були створені індекси, що міряють довіру до державних структур та довіру до оточуючих людей. Дані індекси робилися на основі факторного аналізу, результати якого наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Результати факторного аналізу

 

Фактор 1

Фактор 2

Який ступінь Вашої довіри уряду?

0,864

 

Який ступінь Вашої довіри Президенту?

0,777

 

Який ступінь Вашої довіри Верховній Раді?

0,760

 

Який ступінь Вашої довіри армії?

0,651

 

Який ступінь Вашої довіри міліції?

0,629

 

Який ступінь Вашої довіри сусідам?

 

0,803

Який ступінь Вашої довіри співвітчизникам?

 

0,795

Який ступінь Вашої довіри колегам?

 

0,725

Який ступінь Вашої довіри сім’ї та родичам?

 

0,524

Extraction Method: Principal Component Analysis.
Rotation Method: Varimax with Kaiser Normalization.

Дана факторна модель пояснює 36,3% варіації. Фактор 1 об’єднує змінні, що міряють довіру до державних структур (довіра до Президента, Верховної ради, уряду, армії, міліції). Як видно з таблиці 1, дві змінні (довіра до армії та до міліції) є навантаженими на два фактори проте з перевагою до першого. Це показує, що існує кореляція як з першим так і з другим фактором, що може пояснене тим, що решта змінних міряють довіру до політичних інституцій, а армія та міліція не є такими. Проте в даній роботі мене цікавить не стільки довіра до політичних інституцій, скільки довіра до державних структур взагалі і, на мою думку, армія та міліція відповідають цій умові.

 Фактор 2 об’єднує такі змінні як довіра до сусідів, співвітчизників, колег та сім’ї. Довіра до співвітчизників є також навантажена на два фактори, проте з явним зміщенням до другого фактору. Не дуже високий рівень кореляції змінної, що міряє довіру до сім’ї може бути пояснений різним типом зв’язків між людьми стосовно колег, сусідів, співвітчизників (слабкі зв’язки) та стосовно сім’ї і родичів (міцні зв’язки). Детальніше це питання було розглянуто вище при поясненні створення індексів.

Для того, щоб в подальшому аналізі використовувати фактори, які пояснюють тільки довіру до державних інституцій або тільки до оточення, ці фактори були збережені окремо і зроблені на різних змінних. В результаті фактор 1 (довіра до державних структур) пояснює 54,9 % варіації, а фактор 2 (довіра до оточуючих людей) – 51,9%.

Змінна, що міряє довіру до ЗМІ була взята в якості показника загальної довірливості людини на основі того, що інформацію, яку подають ЗМІ про події в країні та за її межами частіше всього неможливо перевірити на власному досвіді. А отже, це може слугувати показником того, наскільки люди схильні сприймати на віру інформацію, або наскільки критично до неї ставляться. Також ЗМІ несуть інформацію про діяльність інституцій, впливають на формування ставлення до них.

Для того аби зробити подальшу роботу з даними більш зручною була проведена стандартизація змінних (після цього стандартне відхилення кожної з них стала рівною 1). Завдяки цій процедурі стало можливим порівнювати змінні між собою, що було б неможливо в іншому випадку, оскільки довіра до державних структур та довіра до оточуючих людей були факторами, а довіра до ЗМІ початковою змінною.

Аналіз даних

 Перша гіпотеза декларує існування відмінностей у рівні довіри до державних структур, до оточуючих людей та до ЗМІ між регіонами України. Для перевірки цього положення було проведено порівняння середніх по кожному регіону. Результати наведені в таблиці 2

Таблиця 2. Середні показники стандартизованих факторних навантажень.

 

Довіра до державних структур

Довіра до оточуючих

Довіра до ЗМІ

Центр

0,004

0,006

0,03

Захід

0,18

0,04

0,09

Схід

-0,08

-0,02

-0,05

Південь

-0,06

-0,03

-0,05

Потовщеним шрифтом позначені найбільші значення середніх.

На основі результатів, наведених у таблиці, можна сказати, що відмінності між регіонами у рівні довіри існують. Аналізуючи рівень довіри до державних структур, слід відмітити, що найвищий рівень довіри демонструє західний регіон (існує статистично значуща різниця між цим регіоном та рештою на рівні 5%). На другому місці тут є центральний регіон, який значимо відрізняється (крім західного) від східного регіону (статистична значимість на рівні 5%). Отже, можна впевнено сказати, що рівень довіри до державних структур на Сході є меншим, ніж на Заході (а також в Центрі), проте значимо не відрізняється від рівня довіри на Півдні, що говорить про подібність в цьому плані двох регіонів.

 Щодо довіри до оточуючих задекларована гіпотеза не підтвердилася. Аналіз показав, що в цьому виді довіри не існує статистично значимих різниць між регіонами. Це дає нам право на даному етапі говорити про однаковий рівень довіри до оточуючих людей по всім регіонам (згідно з класифікацією, яка була обрана для цієї роботи).

 Відносно довіри до ЗМІ можна сказати, що найбільший рівень довіри порівняно з іншими (за виключенням центрального) регіонами продемонстрував західний (середнє значення стандартизованої змінної становить 0,09). Цей показник статистично значимо відрізняється від середнього значення у східному та південному регіонах. Наступний за рівнем довіри центральний регіон демонструє статистично значиму відмінність від східного та південного регіонів. Західний регіон демонструє такий самий рівень довіри до ЗМІ як і центральний; а східний регіон є в цьому плані подібним до південного. Задекларована гіпотеза щодо існування відмінностей між регіонами відносно рівня довіри до ЗМІ підтвердилася.

 Крім того варто відмітити, що західний регіон демонструє вищий порівняно з іншими регіонами рівень довіри до державних структур та довіри до ЗМІ.

 Друга гіпотеза декларує, що в західному регіоні більш розвинутою є довіра до державних структур, ніж до оточуючих людей, а в східному – навпаки, більш розвинута довіра до оточуючих людей ніж до державних інституцій. Для перевірки цього положення середні показники стандартизованих змінних по кожному регіону для всіх трьох змінних були перевірені на предмет існування статистично значимих відмінностей.

Таблиця 3 Середні показники стандартизованих факторних навантажень для регіонів.

 

Довіра до державних структур

Довіра до оточуючих

Довіра до ЗМІ

Центр

0,004

0,006

0,03

Захід

0,18**

0,04**

0,09**

Схід

-0,08*

-0,02*

-0,05

Південь

-0,06

-0,03

-0,05

В таблиці наведені значимі різниці між трьома показниками по кожному регіону

** -- статистично значуща різниця на рівні 1%

* - статистично значуща різниця на рівні 5%

Гіпотеза підтвердилася. Як і було задекларовано, західний регіон характеризується більш високою довірою до державних структур, ніж до оточуючих людей (різниця є значимою на рівні 1%). Довіра до ЗМІ є меншою порівняно з довірою до державних інституцій, проте більшою від довіри до оточуючих людей.

 Східний регіон характеризується вищим рівнем довіри до оточуючих людей, порівняно з довірою до державних структур, що і було закладено в гіпотезі. Проте рівень довіри до ЗМІ в цьому регіоні не відрізняється від інших видів довіри. Східний регіон є єдиним регіоном, де довіра до оточуючих є вищою ніж довіра до державних структур (в центральному та південному регіоні взагалі не спостерігається статистично значимої різниці між видами довіри).

 Така картина по регіонах щодо рівня довіри до державних структур, до оточуючих людей та до ЗМІ може бути пояснена наступним чином. На подібну ситуацію впливає те, що Україна зазнала двох різних впливів з різних сторін: демократизації із заходу та модернізації зі сходу[6]. Виявилося це в тому, що на заході Україна зазнала меншого анти-націоналістичного тиску, ніж області, що перебували під Росією, оскільки Західна Україна встигла набути хоча б невеликого досвіду існування за умов громадянського суспільства, на тому рівні, яким він був в Польщі та Австро-Угорщині. Тому після розвалу Радянського Союзу тут швидше згадалися ті часи. Загалом різниця у ситуації періоду трансформації в пост-радянських країнах певною мірою визначається розвитком в часи, що передували пануванню на їх території ідеології СРСР.

 З іншого боку саме Радянська Росія принесла з собою модернізацію та індустріальний розвиток на територію України (а саме східним областям), розвиваючи промислово-оборонний комплекс. Це спричинило розвиток міст, що в свою чергу означає розвиток освіти, швидкість циркуляції інформації, розвиток інфраструктури тощо. Використовуючи ресурси регіону, Росія, а згодом і Радянський Союз робили значний вплив на даний регіон. Крім модернізації вплив Росії позначився також певним чином на ментальності населення східного регіону. В Радянському Союзі, як відомо, було поширене таке явище як блат, спричинене існуванням дефіцитарної економіки. Відома приказка “не май сто рублів, а май сто друзів” яскраво відображає ситуацію[7]. Без соціального капіталу, блату неможливо було отримати необхідні речі. Блат створював мережі, що характеризувалися вузьким радіусом довіри, тобто високим рівнем довіри всередині мережі та низьким поза її межами. Блат народився як реакція на неможливість ефективної співпраці з інституціями, як своєрідний захист від держави. Більшість проблем вирішувалися лише завдяки блату, а не державним інституціям, які відрізнялися високим ступенем бюрократизації. Через це люди більшою мірою покладалися на вирішення проблем власними силами, ніж за допомогою держави.

Відносно високий показник рівня довіри до ЗМІ Заходу та Центру порівняно зі Сходом та Півднем показує, що простежується тенденція зменшення довіри до ЗМІ у напрямку від центрального – заходу до південного – сходу.

Різниця в рівні довіри між регіонами України може бути спричинена тією обставиною, що в Західній Україні сільське населення складає половину населення регіону. Східний регіон є більшою мірою урбанізований (дев’ять з десяти великих міст знаходяться поза західним регіоном не кажучи вже про невеликі промислові містечка). Припускається, що для України більше підходить теорія культурної антропології, аніж теорія модернізації. Тобто, що рівень довіри до державних структур, до оточуючих людей та до ЗМІ в селі є вищим, ніж в місті. В Україні для сільських жителів державні структури (крім власної сільради) є чимось далеким, тим, чого вони не знають. Довіряють тому, що в повсякденному житті стикаються з ними менше, аніж мешканці міста. Тобто, припускається, що сільські жителі мають віддалене уявлення про діяльність державних структур за межами їхнього села чи найближчих сіл (маються на увазі факти корупції, зловживання службовим становищем тощо). Міські жителі менше довіряють, оскільки мають більше інформації про діяльність державних структур та більший досвід (часто негативний) взаємодії з ними.

Це саме можна сказати і про довіру до ЗМІ. В селі не таке велике розмаїття телевізійних каналів, радіостанцій та газет як в місті, немає доступу до Інтернету. Тобто ставлення до інформації є менш критичним, оскільки немає можливості порівнювати різні джерела інформації між собою.

Припускається, що рівень довіри до оточуючих людей є також вищим в селі, ніж в місті. В селах спільноти є невеликими, такими, де люди знають один одного. В таких спільнотах взаємовідносини базуються на глибинних зв’язках, на знанні об’єкта довіри. У селі більша схильність до кооперації. Тут менша мережа громадських організацій, тобто “слабкі” між групові зв’язки є мало поширеними.

Чи пояснюється відмінність у рівні довіри поділом України за принципом місто – село, чи можна говорити про певні особливості культури регіонів? Третя гіпотеза декларує, що на рівень довірливості впливають не тільки місце проживання (село або місто), а також такі культуральні показники як належність до нації та мова спілкування. Перевірка цієї гіпотези проходила в два етапи. На першому етапі були порівняні місто та село, на другому лінгво-етнічні групи.

 В масиві даних існує питання, яке фіксує місто проживання і закодовано як 1-Київ, 2 – велике місто, 3 – невелике місто, 4 – село. Оскільки в даній роботі мене цікавить поділ на місто – село і не є важливим розмір міста, то питання, “Де ви проживаєте?” було перекодоване в дихотомічну змінну, де 1 – це є місто, а 2 – село. Результати порівняння середніх показників стандартизованих факторних навантажень наведені в таблиці 4

Таблиця 4 Середні показники стандартизованих факторних навантажень.

 

Довіра до державних структур

Довіра до оточуючих

Довіра до ЗМІ

Місто

-0,05

-0,02

-0,02

Село

0,24

0,11

0,20

 

На основі цих результатів можна стверджувати про існування відмінностей між селом та містом щодо всіх трьох показників, що вимірюють довіру, оскільки різниця середніх є статистично значуща на рівні 5%. А отже попереднє припущення є вірним. Постає питання, чи існують відмінності в місті та селі між довірою до державних структур, до оточуючих людей та до ЗМІ?

Таблиця 5 Середні показники стандартизованих факторних навантажень.

 

Довіра до державних структур

Довіра до оточуючих

Довіра до ЗМІ

Місто

-0,05

-0,02

-0,02

Село

0,24**

0,11**

0,20**

** - статично значуща різниця між показниками довіри на рівні 1%

 

Перевірка середніх на значимість (таблиця 5) показала, що рівні довіри до всіх трьох видів довіри в місті є такими, що не мають статистично значимих відмінностей. Проте в селі рівень довіри до державних структур є вищим порівняно з довірою до оточуючих та до ЗМІ (значуща різниця на рівні 1%). Таку ситуацію можна пояснити тим, що довіра до державних структур та до ЗМІ базується все-таки більшою мірою на незнанні, аніж на знанні реальної ситуації. Довіра до людей має основою міцні “глибинні зв’язки”, реальне знання людей. Варто згадати про східнослов’янські традиції, про поширений феномен “широкої та відкритої слов’янської душі”.

 Отже, можемо говорити про існування різного рівня довіри міста та села., причому в селі цей рівень є вищим. Проте чи є так для регіонів?

Таблиця 6 Середні показники стандартизованих факторних навантажень

Регіон

Довіра до державних структур

Довіра до оточуючих

Довіра до ЗМІ.

 

Місто

Село

Місто

Село

Місто

Село

Центр

-0,05

0,25

-0,03

0,22

0,00

0,27

Захід

0,15

0,29

0,01

0,10

0,07

0,25

Схід

-0,11

0,32

-0,03

0,07

-0,07

0,16

Південь

-0,10

-0,01

-0,05

-0,13

-0,07

-0,02

Україна в цілому

-0,05

0,24

-0,03

0,11

-0,02

0,20

 

Порівнюючи довіру до державних структур, можна побачити, що загальна тенденція по регіонам зберігається, тобто рівень довіри по трьом показникам в селі є вищим ніж в місті.

 В жодному регіоні не спостерігається статистично значимої різниці відносно рівня довіри до оточуючих між містом та селом. Це може означати, що є радше сенс говорити про різницю в рівні міжособистісної довіри лише щодо міста та села, але не щодо регіональних відмінностей. Тут справджується теорія культурної антропології, яка говорить, що в селі рівень довіри має бути вищим, ніж в місті. Для України це є характерно.

Рівень довіри до ЗМІ серед міських жителів центрального регіону відрізняється від рівня довіри східного регіону (статистично значуща різниця на рівні 5%). Рівень довіри до ЗМІ Сходу та Півдня є однаковим. Найвищий показник довіри до ЗМІ серед міських жителів спостерігається в Західній Україні (статистично значуща різниця по відношенню Сходу та Півдня на рівні 5%). Крім того лише в західному регіоні простежується статистично значуща різниця між містом та селом (на рівні 1%).

 Українське суспільство любить ображених, а часті судові процеси над різними ЗМІ, вбивства журналістів підтримують імідж ЗМІ як ображених. У населення Західної України ці настрої є, очевидно, більш розвинуті, ніж в інших регіонах, і цим можна пояснити відносно високі порівняно з іншими регіонами показники довіри до ЗМІ.

Другий етап перевірки гіпотези, яка говорить, що на рівень довіри до державних структур, до оточуючих людей та до ЗМІ впливають також такі культуральні показники як належність до нації та мова спілкування.

Задля перевірки цього положення було створено нову змінну, що групувала респондентів за належністю до лінгво – етнічної групи.

Лінгво-етнічні групи створювалися наступним чином. В масиві є питання, що фіксує національність респондента “Ваша національність” та питання “Якою мовою Ви спілкуєтесь в сім’ї?”. З усіх пропонованих варіантів національностей були вибрані українець (перекодований як 1), росіянин (перекодований як 2) та інші, які включили в себе решту національностей (перекодований як 3). Питання “Якою мовою Ви спілкуєтесь в сім’ї?” мало наступну шкалу: 1 – тільки українською, 2 – тільки російською, 3 – іншою мовою, 4 – по – різному. На основі цих змінних була створена нова змінна, що фіксує належність до лінгво-етнічних груп. Було створено шість лінгво – етнічних груп: 1- україномовні українці, 2 російськомовні українці, 3 – російськомовні росіяни, 4 – українці двомовні (українці, що розмовляють як українською, так і російською мовами), 5 – росіяни двомовні (росіяни, що розмовляють як українською так і російською мовами), 6 – інші. В останню групу увійшли представники інших національностей, а також люди, що розмовляють іншою мовою. В цю ж групу потрапили росіяни, що говорять тільки українською, оскільки їхня кількість є незначною аби бути достатньою для аналізу. Виділення в окремі групи українців та росіян, що говорять по-різному спричинено тим, що загалом по-різному говорить 23,7% респондентів, 80% серед яких становлять українці. Результати аналізу рівня довірливості залежно від лінгво – етнічної групи наведені в таблиці 7

Таблиця 7 Середні показники стандартизованих факторних навантажень по лінгво–етнічним групам.

 

Довіра до державних структур

Довіра до оточуючих

Довіра до ЗМІ.

Україномовні українці

0,19

0,12

0,07

Російськомовні українці

-0,23

-0,17

-0,05

Російськомовні росіяни

-0,18

-0,05

-0,11

Українці по–різному

-0,04

-0,04

0,00

Росіяни по-різному

-0,05

-0,06

-0,05

Інші

0,06

-0,04

-0,02

Потовщеним шрифтом відмічені найвищі середні значення по кожному показнику.

 

На основі даних, які наведені в таблиці 7, можна сказати, що найвищий рівень довіри до державних структур демонструють україномовні українці. Статистично значуща різниця між цією групою та рештою (крім групи “інші”) спостерігається на рівні 5%. Найменший рівень довіри серед виділених лінгво-етнічних груп демонструють російськомовні українці та російськомовні росіяни

 Аналіз рівня довіри до оточуючих людей показує, що найвищий порівняно з іншими групами рівень довіри демонструють тут також україномовні українці (статистично значуща різниця між цією групою та рештою груп існує на рівні 5%). Найменш довірливими тут також є російськомовні українці (існує статистично значуща різниця між цією групою та рештою крім російськомовних росіян та групою “інші” на рівні 5%).

 Щодо рівня довіри до ЗМІ перед також ведуть україномовні українці Статистично значуща різниця на рівні 5% існує між цією групою та російськомовними українцями і російськомовними росіянами (як порівняно недовірливими).

На основі даних, наведених у таблиці 7, можна побачити, що виділилися дві групи: “довірливі” та “недовірливі” відносно всіх трьох видів довіри. Україномовні українці справляють враження довірливих людей. Дану лінгво–етнічну групу можна вважати за такий собі зразок “чистого” українця, що слабо піддається впливу інших культур (зокрема російської). Можна вважати, що саме ця група є виразником чисто української культури у найширшому розумінні цього терміну.

Групу “недовірливих” складають російськомовні українці, рівень довіри яких майже не відрізняється від рівня довіри російськомовних росіян (в даному випадку беруться до уваги всіх три види довіри: довіра до державних структур, довіра до оточуючих людей та довіра до ЗМІ). Зважаючи на отримані результати мимоволі складається враження, що довірливі по природі українці в результаті русифікації не тільки стали менш довірливі ніж україномовні українці, а й ніж російськомовні росіяни, що не може не викликати подиву. Складається враження, що в результаті русифікації вони стали дотримуватися політики “обпікшись на молоці, на воду дують”. Можна пояснити цю ситуацію тим, що російськомовні українці пережили певну фрустрацію. З одного боку їх мало обходить національна ідея, факт незалежності країни як такий. Більше турбують практичні, побутові проблеми, які не стали вирішуватися легше після того як Україна стала самостійною державою. На противагу їм україномовні українці, високо цінують ідею національної держави.

Не зважаючи на те, що україномовні українці демонструють найвищий рівень довіри серед усіх інших груп, довіра до державних структур у них переважає (статистично значуща різниця між довірою до державних структур та довірою до оточення і до ЗМІ на рівні 1%) (порівняння середніх показників в таблиці 8). Оскільки україномовні українці більшою мірою проживають в західному регіоні, то стає очевидним, чому на Заході довіра до державних інституцій є вищою аніж до оточуючих. Високу довіру до державних структур з боку україномовних українців можна пояснити сильним ступенем розвитку ідеї національної держави та незалежності. Президент для них є чимось віддаленим, скоріше символом незалежності, державності, якого треба підтримувати. Для населення Львівщини, наприклад, важливішою є держава, аніж економічне благополуччя людей. [8]

 

Таблиця 8. Середні показники стандартизованих факторних навантажень для лінгво-етнічних груп

 

Довіра до державних структур

Довіра до оточуючих

Довіра до ЗМІ.

Україномовні українці

0,19**

0,12**

0,07**

Російськомовні українці

-0,23**

-0,17**

-0,05**

Російськомовні росіяни

-0,18**

-0,05**

-0,11**

Українці по–різному

-0,04

-0,04

0,00

Росіяни по-різному

-0,05

-0,06

-0,05

Інші

0,06

-0,04

-0,02

Таблиця показує відмінності між показниками у лінгво-етнічній групі.

** - статистична значущість на рівні 1%

 Чи пов’язані такі відмінності між лінгво-етнічними групами з місцем проживання (місто або село)? Для перевірки цього були відфільтровані респонденти, що проживають в містах, а потім ті, що проживають в селах. Були порівняні середні показники по кожній лінгво – етнічні й групі. Результати наведені в таблиці 9

 

Таблиця 9. Середні значення стандартизованих факторних навантажень для лінгво-етнічних груп в залежності від проживання в місті або селі.

Лінгво–етнічна група

Довіра до державних структур

Довіра до оточуючих

Довіра до ЗМІ.

Місто

Село

Місто

Село

Місто

Село

Україномовні українці

0,14

0,27

0,09

0,17

0,06

0,20

Російськомовні українці

-0,24

-0,08

-0,17

-0,06

-0,06

0,06

Російськомовні росіяни

-0,21

0,40

-0,06

0,06

-0,12

0,29

Українці по–різному

-0,05

0,11

-0,05

0,01

-0,02

0,21

Росіяни по-різному

-0,08

0,70

-0,06

-0,10

-0,06

0,36

Інші

0,05

0,15

-0,04

-0,06

-0,03

0,23

Всього

-0,04

0,24

-0,02

0,11

-0,02

0,20

 

Розглядаючи лінгво-етнічні групи необхідно відмітити, що тут також спостерігаються відмінності між містом та селом, які були зазначені щодо регіонів. Тобто рівень довіри в селі є вищим по всім показникам порівняно до містом. Довіра до державних структур зберігає тенденцію бути більшою в селі, в той час як у місті, цей показник демонструє тенденцію відмінностей між лінгво-етнічними групами (тобто україномовні українці демонструють вищий рівень довіри порівняно з російськомовними українцями і російськомовними росіянами). Це саме стосується і довіри до оточуючих та довіри до ЗМІ.

 При аналізі результатів отриманих для села не спостерігається значимої різниці між лінгво-етнічними групами. І це є справедливо для всіх показників. Тому не можна сказати, що належність до лінгво – етнічної групи визначає якоюсь мірою рівень довіри сільських мешканців. А отже отримані результати щодо відмінностей між лінгво – етнічними групами у рівні довіри до інших людей є такими через міське населення.

Рівень довіри до державних структур, до оточуючих людей та до ЗМІ є різним скоріше для україномовних українців, російськомовних українців, російськомовних росіян, українців та росіян, що спілкуються по–різному або українською або російською мовами, що проживають в містах. В селах на рівень довіри мають влив скоріше більш практичні чинники (наприклад, необхідність у співпраці, більша поширеність міцних родинних зв’язків, ніж в місті, важливість репутації, сила традицій, відсутність атомізації). Певним чином має вплив розподіл між містом та селом україномовного та російськомовного населення. Серед україномовних українців 17,7% проживає в селах, в той час як серед російськомовного населення (російськомовні українці, російськомовні росіяни) в селах проживає лише 3,1%.

 

Роблячи попередній підсумок, хотілося б зазначити, що в Україні можна спостерігати відмінності між регіонами щодо рівня довіри до державних структур та довіри до ЗМІ, проте цього не можна сказати про довіру до оточуючих людей. Цей вид довіри залишається стабільним та слабо залежить від регіону та місця проживання. Це саме стосується належності до лінгво – етнічної групи. Як не дивно, але ані регіон проживання, ані належність до лінгво – етнічної групи не визначає досить високий рівень довіри до інших людей сільських жителів. А отже, мають бути якісь інші чинники, що пояснюють таку ситуацію.

 Рівень довіри великою мірою залежить від поінформованості. За браком можливості перевірити діяльність цих структур на рівні вищому ніж сільська рада на власному досвіді порівняно з містом високою є довіра до інформації, яку подають ЗМІ. Якщо високий рівень довіри до державних структур можна пояснити нестачею інформації, то високу міжособистісну довіру, навпаки, можна пояснити наявністю достатньої інформації про тих, кому довіряють (тобто сусідам, колегам, родичам та співвітчизникам). В невеликих спільнотах, якими є села, співпраця будується на “глибокій довіри”, на знанні людей, з якими співпрацюють. І санкцією за порушення норм тут можуть бути загальний осуд, непрямий “остракізм”. В селах слабо розвинута мережа громадських організацій. В основному це є сусідські та родинні зв’язки. Натомість в місті довіра є більшою мірою знеособлена і переходить в соціальну довіру, що будується на нормах та мережах громадської активності. 

Висновки

Основне припущення, висловлене на початку цієї роботи щодо відмінностей між регіонами підтвердилося відносно довіри до державних структур та довіри до засобів масової інформації. Рівень довіри до оточуючих людей є майже однаковим у всіх регіонах. Можна говорити про існування в Україні культури довіри до людей, проте не можна говорити про те, що вона поширюється на довіру до державних структур.

Щодо регіонів України рацію має інституційна теорія, яка стверджує, що довіра до інституцій формується на основі їхньої діяльності. Довіра до людей передається через первинну соціалізацію у вигляди неписаних норм та цінностей.

Довірі до інституцій людина навчається на власному досвіді та на інформації, яку подають засоби масової інформації. В такій ситуації неважко знайти позитивний момент. Оскільки довіра до інституцій не залежить від загальної культури довіри, це означає, що покращивши свою діяльність інституції мають шанс підвищити рівень довіри до себе. Всі державні інституції в пост-комуністичних країнах є спадкоємцями радянських інституцій, але швидкість та результативність реформ великою мірою залежить від того, яким був досвід дорадянських часів.

 Твердження теоретиків культурної антропології про вищу довіру в селі, аніж в місті знайшло своє підтвердження при застосуванні до України. В малих спільнотах довіра ґрунтується на безпосередньому знанні об’єкта довіри, на глибинних зв’язках з ним. Рівень довіри до державних структур, до оточуючих людей та до засобів масової інформації є вищим в селі. Тобто можна сказати, що для України процес атомізації та індивідуалізації, який супроводжує індустріалізацію не означає збільшення ані довіри до державних структур, ані до оточуючих людей, ані до ЗМІ. Рівень довіри до державних структур та до ЗМІ змінюється в залежності від регіону серед міського населення і в кожному регіоні цей рівень є нижчим порівняно з сільським населенням, який майже не міняється (виключенням є Південь, де рівень довіри до державних структур є вищим ніж у місті). Можна говорити про культуру міста та села в плані довіри до державних структур та до ЗМІ.

 Загалом відмінності між довірою до державних структур, до оточення та до ЗМІ мають тенденцію змінюватися з центрально-західного до південно-східного напрямку. Ці відмінності співпадають з рухом відмінностей стосовно про-російської орієнтації населення. Підтвердженням цього є відмінності між лінгво-етнічними групами. З чого можна зробити висновок, що різний культурно-історичний досвід окремих частин України спричинив відмінності у різних лінгво-етнічних груп. Між лінгво-етнічними групами існують відмінності стосовно кожного виду довіри, що були розглянуті в цій роботі. Україномовні українці (так би мовити “справжні українці”) показують найвищий рівень довіри як до державних структур, до ЗМІ, так і до оточуючих людей, з чого видно, що певний набір культурно детермінованих цінностей та норм зробив свій внесок. Тобто, можна сказати, що стосовно ситуації в Україні інституційна теорія має рацію, але існує можливість також і культурного пояснення. Можна побачити це на основі того, що в західному регіоні показник довіри до державних структур є вищим, хоча це не означає, що вони там функціонують краще. І в той же час довіра до них є вищою порівняно з іншими регіонами (особливо східним). Тут варто згадати про два важливі фактори, що мали вплив на Україну – демократизацію та модернізацію. Демократизація принесла повагу до інституцій, відносно несильний тиск на громадське життя та національну ідею і прийшла із Заходу, модернізація ж стосувалася економічного розвитку. Це може бути одним з можливих пояснень, чому в Західній Україні такий відмінний від інших регіонів показник інституційної довіри. Регіони України також не є внутрішньо гомогенними. Це виявилося у відмінностях щодо рівня довіри до державних структур, до оточуючих людей та до ЗМІ між областями. Як і припускалося, навіть Західна Україна, що зазвичай вважається чимось цілісним та неподільним, не є однорідною. Гіпотеза про вищий рівень розвитку довіри до державних структур ніж до оточення підтвердилася лише щодо трьох областей. Івано-Франківська область виявилася виключенням і продемонструвала найнижчий в регіоні рівень довіри (крім довіри до ЗМІ). 

 Залишається відкритим питання, які фактори більшою мірою впливають на рівень довіри до державних структур, до оточуючих та до засобів масової інформації в регіонах та окремих областях.

Список використаної літератури

1. Luhmann, Niklas (2000) ‘Familiarity, Confidence, Trust: Problems and Alternatives’, in Gambetta, Diego (ed.) Trust: Making and Breaking Cooperative Relations, electronic edition, Department of Sociology, University of Oxford, chapter 6, pp. 94-107, <http://www.sociology.ox.ac.uk/papers/luhmann94-107.doc>.

2. Inglehart Ronald. “Culture Shift in Advanced Industrial Society. Princeton: Princeton University Press, 1990

3. Hart Keith. “Kinship, Contract and Trust: The Economic Organization of Migrants in an African City Slum”, In Trust: Making and Breaking of Cooperative Relations, ed. Diego Gambetta. Oxford: Basil Blackwell, 1988.

4. Sztompka Piotr. Trust. A sociological theory”. Cambridge. Cambridge University press 1999

5. Adam B. Seligman “The problem of trust”, Princeton University Press, 1997

  1. Good, David (2000) ‘Individuals, Interpersonal Relations, and Trust’, in Gambetta, Diego (ed.) Trust: Making and Breaking Cooperative Relations, electronic edition, Department of Sociology, University of Oxford, chapter 3, pp. 31-48, <http://www.sociology.ox.ac.uk/ papers/good31-48.doc>.

7. Патнам Роберт “Творення демократії”, К., Основи, 2001

8. Гоббс Томас. Сочинения в 2 Т. Т.2. – М.: Мысль, 1991, 931 с.

9. Michler and Rose R “Trust in untrustworthy institutions: culture and institutional performance in post-communist societies” 1998

10. Ledeneva Alеna Russia’s economy of favors: blat networking and informal exchange; Cambridge: Cambridge University Press, 1998,-235p

11. Pohorila Natalia “Regional Split in Ukraine: the Case of Political Culture” ред. Рядова С. та О.Кліменко “Магістеріум: політичні студії. Випуск десятий. Київ: Національний університет “Києво-Могилянська Академія”.

12. Оссовський Володимир. “Громадська думка в Україні: спроба соціологічної інтерпретації” // Київ, 1999

13. [1] Khmelko Valeriy and Andrew Wilson. “Regionalism and Ethnic and Linguistic Cleavages in Ukraine. Pp.60-80 in edited by Taras Kuzio Contemporary Ukraine. Dynamics of Post-Soviet Transition. New York:Armonk: M.E. Sharpe. 1998.

  1. [1] Fukuyama Francis. Trust: Social Virtues and the Creation of Prosperity. New York: Free Press

  2. Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Подгорнов В., Черниш Н. 2001. Львівщина на порозі ХХІ століття. Соціологічний портрет. Львів НАНУ, Інститут регіональних досліджень.



[1]Michler and Rose “Trust in untrustworthy institutions: culture and institutional performance in post-communist societies” 1998

[2] Оссовський В.Л. “Громадська думка в Україні: спроба соціологічної інтерпретації” // Київ, 1999

[3] Khmelko Valeriy and Andrew Wilson. 1998. Regionalism and Ethnic and Linguistic Cleavages in Ukraine. Pp.60-80 in edited by Taras Kuzio Contemporary Ukraine. Dynamics of Post-Soviet Transition. New York:Armonk: M.E. Sharpe.

[4] В об’єднаному масиві відсутні дані за 1996 рік, бо з масиву 1996 було вилучено питання про довіру. .

[5] “1994-2001 Українське суспільство. Результати опитування громадської думки” Інститут соціології НАН України.// СОЦИС. Фонд “Демократичні ініціативи” ,. К. 2001

[6]Pohorila Natalia., Regional Split in Ukraine: the Case of Political Culture

[7] Ledeneva Alena.  Russias economy of favors: blat networking and informal exchange; Cambridge: Cambridge University Press, 1998,-235p

 

[8] Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Подгорнов В., Черниш Н. 2001. Львівщина на порозі ХХІ століття. Соціологічний портрет. Львів НАНУ, Інститут регіональних досліджень.



« повернутися до переліку

Файли для завантаження

  (PPT 237.5 Kb)

  (PDF 513.71 Kb)

Підписатись на новини Телефон/факс: +380 (44) 536-91-38, 536-91-36  |  E-mail:  |  01021 Київ, вул. Інститутська, буд.28